Остання книга

Остання книга Миколи Недопитанського, видана за його життя наприкінці 2009 року



Перша та остання сторінки обкладинки.
Дизайн Валерія Гриценка.
Фото на 1-й стор. Сергія Марченка,
на 4-й стор. Романа Ратушного



1 коментар:

  1. Юля9 грудня 2010 р. о 03:26

    вірш написала Галина Карбовська (татова вчителька) вона просила його на сороковинах зачитати, проте, на жаль, лист прийшов пізніше...

    ПАМ'ЯТЬ ДРУГА

    Яким же був світлим, а мрійна душа

    До сонця тягнулася спрагло.

    Якихось вершин досягти поспішав,

    До чогось прекрасного прагнув.



    Довірливий, щирий, надійний, як друг,

    А мова ж яка чудова!

    Життя торжествує, вирує довкруг,

    Про тебе ж прощальнеє слово.



    Все біткавсь, що мало пізнав у житті,

    Що часом і знань бракує

    Які ж то незвідані Божі путі

    І долі, що він нам дарує.



    Так важко змиритись, тебе вже нема,

    Усмішка твоя не засяє.

    Немовби спустилась на плечі зима

    І холодом серце проймає.



    Прощай, любий друже, пора золота

    Доріжку тобі простеляє.

    Хай світла душа твоя в рай відліта

    І там благодаті зазнає.



    А пам'ять про тебе хай вічно живе

    У людях, в довколишнім світі.

    Пташиною в небі нехай пропливе,

    Займеться в яснім першоцвіті.



    Бо пам'ять нетлінна, вона не згаса,

    Сльозою під віями мріє.

    Прийміть свого сина, святі небеса,

    Хай Божа любов його гріє...

    ВідповістиВидалити

Підписатися на: Дописи (Atom)