Рід походить з села Глинівці Андрушівського району Житомирської області.
Лінія 1. Недопитанський Іван Федорович
Роки життя: 29 липня 1938 р. - 5 березня 1980 р.
Усе життя пропрацював у місцевому колгоспі трактористом. Був типовим
сільським чоловіком з усіма чеснотами і вадами. Мав рідну сестру -
Броню (1941 - 2008 р.р.) та рідного брата по батькові - Анатолія (1940
- 1987... Учився так сяк, як сирота рано почав трудову біографію. У молоді роки
мав неабияку фізичну силу. Був мовчакуватим, наприкінці життя -
схильним до випивки. Служив у Німеччині, чим дуже гордився.
Його мати - Недопитанська Федора Лазарівна (12.04.1912 р. -
12.09.1988 р.) у дівоцтві мала прізвище Голуб. Через війну залишилася
вдовою, але чоловіка Федора згадувала все життя, щоранку читала вголос
собі молитву за його упокій. Прожила важке життя, але вдавалося
виживати. Взагалі вона походить з куркульського роду. Згадувала:
<<батько мали коней, реманент, але все забрали в колгосп>>. Часто добрим
словом згадувала свою матір на ім'я Мокрина, біля якої заповіла і
похоронити. Також згадувала про свого первістка - сина Володю, який
помер маленьким, похований біля неї. Це на її прохання було названо
Вовою наймолодшого онука.
Мала сестру Сєньку (Оксану) і брата Григора, ще один брат Василь
помер під час голодовки 33-го. Очевидно, тоді помер і її батько Лазар.
Його батько - Недопитанський Федір. Загинув під час війни, приблизно у
1944-ому, під Севастополем. Походив з бідної родини. За переказами,
він одружився з Федорою ніби заради виживання, бо його сім'я жила
бідно. Перед війною служив в армії, у містечку Гуйва, під Житомиром.
Прижив сина Толіка (у 1940 р.) з сестрою Федори - Сеєькою (Федора жила
у батьківській хаті разом з нею). Після цього випадку Федора
переселилася у свою хату і все життя тримала зуб на сестру.
Лінія 2. Недопитанська Галина Профирівна
Народилася 16 лютого 1940 р.
Тривалий час працювала на колгоспній фермі, потім на буряках. Характер
веселий, життєрадісний, водночас дещо безвідповідальний, не всі вчинки
добре продумані. Мала хист до навчання, але бракувало характеру і
умов, щоб вчитися далі.
Заміж вийшла рано, у 18 років вже стала мамою, народивши дитину вдома,
на печі (тільки випадково все закінчилося благополучно - зайшла
сусідка, перерізала пуповину...).
Її батько (нешлюбний) - Герасимчук Профир був головою колгоспу і мав
велику сім'ю. Відомий як колгоспний активіст і гультяй. Тривалий час
був головою сільради. Ненароком убив односельця, який закривав собою
домашнього пса... Помер у похилому віці.
Її мати Чемерис Антоніна Герасимівна (03.02.1915 - 20.05.2007 р.р)
ніколи не була офіційно заміжньою. Кажуть, її прокляла мати одного
залицяльника, якому вона відмовила під час сватання ("щоб дівувала до
сивого волосся"). Кажуть, вона любила Петра (на прізвисько Михтончик)
і від нього народила хлопчика Толика, який помер маленьким. Мати Петра
не хотіла невістки з бідного роду.
А рід був справді бідним - 6 дітей, Антоніна - наймолодша. Глава сім'ї
Герасим був явно творчою натурою, служив у церкві титарем, тобто
доглядав церковне господарство, добре співав, був вродливим. Його
дружина Домна (Домаха), навпаки, не була красунею. Герасим
конфліктував з місцевим батюшкою, а той задля помсти називав усіх його
синів під час хрещення Герасимами, тому мати переназивала їх
по-своєму: Сьома, Яків, Іван. Саме старший Сьома вбив батька у 30-х
роках за землю: коли одружився вимагав від батька від'єднати свою
частку землі і вважав, що його обділили, під час перепалки убив вилами
батька. Той же Сьома водночас мав творчу вдачу, самотужки навчився
грати на скрипці.
Антоніна (баба Тоня) гарно співала, мала незалежну натуру,
прискіпливий характер. Прожила 93 роки самотньою.
**
У Галини та Івана Недопитанських четверо дітей: Коля (1958 р), Вітя
(1961 р.), Надя (1966 р.), Володя (1975 р.).
Про село Глинівці
До війни називалося Ляхівці. Можливо, від слова ляхи, бо тут жили
ополячені сім'ї (Рябчінські, Радецькі...). Водночас, як зазначено в
"Історії України" Грушевського, "ляхами" називали міцних і заможних
селян, тому, можливо, так назвали село.
Село дуже постраждало під час голодовки 33-го. ...Живих, але охлялих,
вивозили на кладовище, були випадки людоїдства.
Типове село, з типовими долями, історіями...
Цю нотатку Миколи Івановича Недопитанського, датовану травнем 2009 р., його донька Юлія Єловикова щойно оприлюднила на сторінці меморіальної спільноти у соціальній мережі Facebook
Лінія 1. Недопитанський Іван Федорович
Роки життя: 29 липня 1938 р. - 5 березня 1980 р.
Усе життя пропрацював у місцевому колгоспі трактористом. Був типовим
сільським чоловіком з усіма чеснотами і вадами. Мав рідну сестру -
Броню (1941 - 2008 р.р.) та рідного брата по батькові - Анатолія (1940
- 1987... Учився так сяк, як сирота рано почав трудову біографію. У молоді роки
мав неабияку фізичну силу. Був мовчакуватим, наприкінці життя -
схильним до випивки. Служив у Німеччині, чим дуже гордився.
Його мати - Недопитанська Федора Лазарівна (12.04.1912 р. -
12.09.1988 р.) у дівоцтві мала прізвище Голуб. Через війну залишилася
вдовою, але чоловіка Федора згадувала все життя, щоранку читала вголос
собі молитву за його упокій. Прожила важке життя, але вдавалося
виживати. Взагалі вона походить з куркульського роду. Згадувала:
<<батько мали коней, реманент, але все забрали в колгосп>>. Часто добрим
словом згадувала свою матір на ім'я Мокрина, біля якої заповіла і
похоронити. Також згадувала про свого первістка - сина Володю, який
помер маленьким, похований біля неї. Це на її прохання було названо
Вовою наймолодшого онука.
Мала сестру Сєньку (Оксану) і брата Григора, ще один брат Василь
помер під час голодовки 33-го. Очевидно, тоді помер і її батько Лазар.
Його батько - Недопитанський Федір. Загинув під час війни, приблизно у
1944-ому, під Севастополем. Походив з бідної родини. За переказами,
він одружився з Федорою ніби заради виживання, бо його сім'я жила
бідно. Перед війною служив в армії, у містечку Гуйва, під Житомиром.
Прижив сина Толіка (у 1940 р.) з сестрою Федори - Сеєькою (Федора жила
у батьківській хаті разом з нею). Після цього випадку Федора
переселилася у свою хату і все життя тримала зуб на сестру.
Лінія 2. Недопитанська Галина Профирівна
Народилася 16 лютого 1940 р.
Тривалий час працювала на колгоспній фермі, потім на буряках. Характер
веселий, життєрадісний, водночас дещо безвідповідальний, не всі вчинки
добре продумані. Мала хист до навчання, але бракувало характеру і
умов, щоб вчитися далі.
Заміж вийшла рано, у 18 років вже стала мамою, народивши дитину вдома,
на печі (тільки випадково все закінчилося благополучно - зайшла
сусідка, перерізала пуповину...).
Її батько (нешлюбний) - Герасимчук Профир був головою колгоспу і мав
велику сім'ю. Відомий як колгоспний активіст і гультяй. Тривалий час
був головою сільради. Ненароком убив односельця, який закривав собою
домашнього пса... Помер у похилому віці.
Її мати Чемерис Антоніна Герасимівна (03.02.1915 - 20.05.2007 р.р)
ніколи не була офіційно заміжньою. Кажуть, її прокляла мати одного
залицяльника, якому вона відмовила під час сватання ("щоб дівувала до
сивого волосся"). Кажуть, вона любила Петра (на прізвисько Михтончик)
і від нього народила хлопчика Толика, який помер маленьким. Мати Петра
не хотіла невістки з бідного роду.
А рід був справді бідним - 6 дітей, Антоніна - наймолодша. Глава сім'ї
Герасим був явно творчою натурою, служив у церкві титарем, тобто
доглядав церковне господарство, добре співав, був вродливим. Його
дружина Домна (Домаха), навпаки, не була красунею. Герасим
конфліктував з місцевим батюшкою, а той задля помсти називав усіх його
синів під час хрещення Герасимами, тому мати переназивала їх
по-своєму: Сьома, Яків, Іван. Саме старший Сьома вбив батька у 30-х
роках за землю: коли одружився вимагав від батька від'єднати свою
частку землі і вважав, що його обділили, під час перепалки убив вилами
батька. Той же Сьома водночас мав творчу вдачу, самотужки навчився
грати на скрипці.
Антоніна (баба Тоня) гарно співала, мала незалежну натуру,
прискіпливий характер. Прожила 93 роки самотньою.
**
У Галини та Івана Недопитанських четверо дітей: Коля (1958 р), Вітя
(1961 р.), Надя (1966 р.), Володя (1975 р.).
Про село Глинівці
До війни називалося Ляхівці. Можливо, від слова ляхи, бо тут жили
ополячені сім'ї (Рябчінські, Радецькі...). Водночас, як зазначено в
"Історії України" Грушевського, "ляхами" називали міцних і заможних
селян, тому, можливо, так назвали село.
Село дуже постраждало під час голодовки 33-го. ...Живих, але охлялих,
вивозили на кладовище, були випадки людоїдства.
Типове село, з типовими долями, історіями...
Цю нотатку Миколи Івановича Недопитанського, датовану травнем 2009 р., його донька Юлія Єловикова щойно оприлюднила на сторінці меморіальної спільноти у соціальній мережі Facebook
Немає коментарів:
Дописати коментар